Дживульські Василь, Марина, Катерина, Анастасія та Павлина

Василь та Марина Дживульські були жителями с. Рублине (нині – с. Рублин) на Тернопільщині. Їхні доньки Анастасія, Катерина та Павлина мешкали з ними, а заміжня Ганка – в сусідньому селі. Восени 1941 р., під час німецької окупації, до Василя Дживульського звернулася Іта Кіршенбаум, у батька якої він колись працював. Запитала, чи готова родина Дживульських, які за своїми релігійними переконаннями належали до євангельських християн-суботників, у разі потреби за гроші сховати її із сім’єю у своєму будинку. Василь охоче погодився.

Невдовзі Іта Кіршенбаум із маленькою донькою Ципорою та її рідня – брат Гецель Страубер із дружиною Малкою та донькою Генею-Товою, сестра Сося Петровер із чоловіком Шаєю та доньками Естер і Міріям, а також Міхаель Ерліх, Ітин зять, – перебралися до будинку Дживульських. Пізніше до них приєднався Авраам Купферман із дружиною Фрімою та двома дітьми. Усі 14 євреїв були заховані в стайні.

Дживульські приносили підопічним їжу в кошику й робили все можливе, щоб вони почувалися добре. Оскільки умови у сховку були непідходящими для маляти, Василь і Марина взяли 18-місячну Ципору до себе в хату й представляли її знайомим як свою внучку – доньку Ганки. Отримані гроші Дживульські витрачали на купівлю продуктів для великої єврейської сім’ї. З появою її в будинку закупи їжі збільшились, і це могло викликати підозри в селі, тому подружжя регулярно вирушало по харчі до сусіднього смт Золотий Потік. Згодом гроші в євреїв закінчилися, і вони почали потерпати від голоду. Тоді Василь та Марина взялися ночами збирати в полі кукурудзу й нею годували своїх підопічних.

У березні 1944 р. лінія радянсько-німецького фронту стала наближатися до села. Проте на його околицях залишалося чимало німецьких солдатів, тому Дживульські й надалі забезпечували єврейську родину хлібом та сухофруктами, тим самим рятуючи її не тільки від голоду, а й від потреби виходити з укриття.

Після вигнання гітлерівців із с. Рублин, що настало 14 квітня 1944 р., євреї, які вижили, покинули Радянський Союз, а родину Дживульських більшовики депортували до Сибіру.

У 1960-х рр. Іта Кіршенбаум, яка переселилася на той час до Ізраїлю, відновила зв’язок із Дживульськими.

19 грудня 1974 р. Яд Вашем удостоїв Василя та Марину Дживульських почесного звання «Праведник народів світу». 11 червня 2001 р. його отримали також Анастасія Павлишина (Дживульська), Катерина Дживульська та Павлина Кузевич (Дживульська).